Я зустрічався з вами в дні суворі, коли вогнів червоні язики сягали від землі під самі зорі і роздирали небо літаки. Тоді вас люди називали псами, бо ви лізали німцям постоли, кричали "хайль" охріплими басами і "ще не вмерла" голосно ревли. Там, де ви йшли--пустеля і руїна, і трупи не вміщалися до ям; плювала кровью ненька-Україна у морду вам і вашим хазяям. Ви *пропили б уже її, небогу, розпродали б і нас по всій землі, коли б тоді Вкраїні на підмогу зі сходу не вернулись "москалі". Тепер ви знов, позв'язувавши кості, торгуєте і оптом, і в роздріб, нових катів запрошуєте в гості на українське сало і на хліб. Ви будете тинятись по чужинах, аж доки дідько всіх не забере, бо знайте: ще не вмерла Україна і не умре! /// В. Симоненко