Блин, ну и рифма, язык сломать можно. Как камнями плюёшься, а не стих читаешь.(ch) * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * Це вірші, написані *людьми, які самі воювали... Яка в них може бути лірика - * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Бандера — неначе пантера,
напружена злістю пружина.
Він в Мюнхені. Ми у схроні.
І нам він ввижається джином,
таким же малореальним,
таким же безмірно могутнім.
Стискаються наші астральні
тіла, перед ним присутні.
Немає ні допомоги,
ні їжі, ні порятунку.
Приймач наш, як голос Бога,
віщає то вісті, то "Думку"...
Ми чуємо: люди не знають,
що ми ще не кинули зброю,
що опір невгасно триває,
що жертвуємо собою.
То, може, ці жертви вже марні,
нікому вони не потрібні?..
...Сидіти б у тихій кав'ярні
у Мюнхені чи у Відні...
І сняться брудними ночами
і Ворскла, і тиха Полтава...
Нас хід історичний розчавив,
безжалісна доля спіткала...
...Поснули озброєні вуйки,
всесвітні прослухавши вісті.
Ховались від польської "двуйки",
ховаються від емгебістів.
Їх в схрони затиснула вдача.
Мене привела сюди віра.
Душа моя скиглить і плаче,
нудьга каламутна і сіра...
Не вірю (та все ж таки вірю!)
у нашу святу перемогу.
Не схочеш, а станеш тут звіром,
нічим не подібним до Бога.
І думаєш: зверхник Бандера
у Мюнхені горя не знає,
а я тут у сересерах
безславно у схроні згинаю...
Неправда! Це заздрість і втома.
Я тут не заради Бандери.
Я відданий ділу святому.
Борюся — і contra spem spero!
Лесь Мартин
Станіславщина. 1951 р.
__________________
РќРёРєРѕРіРґР° РЅРµ РіРѕРІРѕСЂРё РЅРёРєРѕРіРґР°!!!!!
|