Дай Бог мені не заблукати,
Між двох дерев, в собі самій,
І твердо на ногах стояти,
Щоб ні один спокусник – змій
Не зміг в мені порушить спокій,
Чи кинуть сумніву зерно,
Хай навіть іноді жорстоке
Життя, та має буть воно,
Завжди легким і нести радість,
Не дивлячись на тінь незгод,
І щоб у ньому там не сталось
Стрімке падіння чи польот,
Ми маєм бути завжди вдячні,
За те, що є в житті у нас,
А то, дивися, необачно,
Ми все розгубимо за раз,
Що не зуміли цінувати,
І чим не дорожили всім
Бо головне – це не втрачати,
Себе самих передусім.
Своє єство а також душу
І дух незламний та твердий,
Бо видно, все пройти я мушу
Немовби іспит нелегкий.
Мов лабіринт, де заблукати
Ніколи не повинні ми,
І незважаючи на втрати,
Все ж, залишатися людьми.