Вже відгоріли айстри у саду

Кленове листя золотом облито.

А я іду по стежечці, іду

Яку стоптало наше спільне літо.

Я знаю ти не вернешся уже,
Бо наші долі ніби розкололись,
Але для чого пам"ять береже
Твоє тепло і твій привітний голос.
Забудеш? Запитують трави сумні.
Забудеш? Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так...
Я не шукаю на чиїй вині,
Те що стежина не простлалась далі,
Але здається вже тепер мені,
Що ми зміняли радість на печалі.
І загубили ніжність молоду
В словах гарячих і несамовитих
Я знов іду, чого я знов іду
По стежці де ходило наше літо.
Забудеш? Запитують трави сумні
Забудеш? Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так...