Але ніхто з того покоління не розповів „масам”, що таке Москва. Ані Польща, ані Туреччина, ані „Схід” і „Захід” - за винятком єдиного Донцова.
Ми програли Визвольну Війну. Підкреслюю - ми, хорунжі і поручники 1918-19 рр. Бо ми мусили „пазурями й зубами” робити те все, що Війна вимагала.
Але ми, бачачи, хто були ті міністри й ідеологи, відчуваючи трупний сморід драгоманівщини, ми - з морального ледарства нашогo - ми воліли в них вдивлятися, як в справжніх людей і виконувати їх отруєні рабством накази.
Навіть Великий Василь Тютюнник винен, як винен менший Тютюнник Юрко.
Винен - і страшно! - Павло Скоропадський.
Винен - мазепинською запізненістю своєю - Симон Петлюра.
Винна - вся генерація, і винні в ній, саме, найліпші.
Чому про цe згадуємо? Нащо цe самобичування? Для тoгo, що без усвідомлення всього цьoгo - немає майбутнього