Великая Укринская поэзия... (выкладывайте что нравится)
 

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко "Лебедi материнства"
Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка
в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,
не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід —
Догадався, чому єхидно
Захихикав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав…
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі…

Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, —
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова…
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув — сусіда йде.
— Ти пустуєш тута, — озвався, —
А тебе дома батько жде…
Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п'ятах
Пелюсткова його душа.
На порозі закляк винувати,
Але в хаті — мама сама.
— Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..

Василь СИМОНЕНКО
КРИВДА
(новела)
У Івася немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючий росі.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно —
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.

Игорь, чего-то я не догоняю *-)
Захихикав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав… (ch)
шо це за таке высокий слог и лира ?!

Василь СИМОНЕНКО - хороший поэт... Что не понятно? Обиделся мальчонка на соседский обман и как смог отомстил...
"Рукавом витирав блакить"- красиво!!!

:-D(Y)
вот она! юдоля жабы зависти!
но не все,ж так пишут..поголовно..есть наверно и красивые слога..

Не пора
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
1880

Іван Франко

а что-Франко-русских ненавидел?! судя по стихам..но и фамилия у него не наша-нерусская-неукраиская..

Ихор...
Франко- весьма сомнительный поэт!!! Писатель еще куда ни шло... а как поэт, Вы меня простите.... И зачем Вы опять про "Пору" уже с 2005 го все ПОРУшили... с 7 февраля - Слава Богу все закончится...

Десь, за вітами тополі
У знайомому віконці
Моя вдача, моя доля,
Світло, що миліше Cонця.
Рожева перлина ранку
Вже на обрію долоні.
Та навіщо той світанок,
Якщо серце у полоні?
Варианты перевода:
http://www.stihi.ru/2008/05/01/2842
http://www.stihi.ru/2008/06/29/1903
http://www.stihi.ru/2008/01/04/2066
© Copyright: Игорь Истратов, 2007

Скільки політиків різних пород!
Скільки політиків! Бідний народ.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Кожний отаман або кандидат!
Чуха потилицю добрий наш сват...
Ось де недоленька, ось де біда,
Преться в політики миша руда!

Тільки «аз-буки» хто-небудь утне,
Духом Жореса від його вже тхне!
Каже: «Спасу, доведу тільки я...»
Глянеш — нікчемне, дурне, як теля.

А на Вкраїні гарячі часи,
Треба і сили, і рук до коси,
Треба в’язати убогі снопи.
Треба орати гулящі степи...

Місто порожнє. Умерло життя.
Всюди на вулицях повно сміття.
От би вагонів хоч п’ять із біди
Наших «лойд-джорджів» послати туди.

Кожному дати мітлу чи косу...
Ти ж говорив: Україну спасу...
Маєш нагоду... мети і коси,
Край свій мітлою й косою спаси. *

Олександр Олесь
(1878 — 1944)

Назар Обідзінський Вы читать умеете? Тут написано: "ПОЭЗИЯ!" А вы туфту толкаете... Или Вы не знаете другой? Примитив... *-)

Игорь Семяновский, а ты в поэзии что-то можешь оценить? После последнего твоего поста я в этом сильно сомневаюсь.

Назар, а ты что оценщик..где красивая лира и слог ..одно злословие..

Конечно, куда нам до такого:
Не могу никак хвалить, что хулы достойно –
Всякому имя даю, какое пристойно,
Не то в устах, что в сердце, иметь я не знаю:
Свинью свиньей, а льва львом просто называю.

Сердце млеет:

Наука ободрана, в лоскутах обшита,
Изо всех почти домов ругательством сбита;
Знаться с нею не хотят, бегут ея дружбы,
Как, страдавши на море, корабельной службы.

Ну, не могу! Лира и слог...

Весна катит,
* * Зиму валит,
И уж листик с древом шумит.
* * Поют птички
* * Со синички,
Хвостом машут и лисички.
* * Взрыты брозды,
* * Цветут грозды,
Кличет щеглик, свищут дрозды,
* * Льются воды,
* * И погоды;
Да ведь знатны нам походы.
* * Канат рвется,
* * Якорь бьется,
Знать, кораблик понесется.
* * Ну ж плынь спешно,
* * Не помешно,
Плыви смело, то успешно.
* * Ах! широки
* * И глубоки
Воды морски, разбьют боки.
* * Вось заставят,
* * Не оставят
Добры ветры и приставят.
* * Плюнь на суку
* * Морску скуку,
Держись черней, а знай штуку:
* * Стать отишно
* * И не пышно;
Так не будет волн и слышно.

:-D:-D:-D(F)

Назарчик, это Бандера тебя там сподвиг на рифмы.. ? (ch)

за кого завтра голосуешь? (ch)
не переутомись..

Иринка! Ты что ж, своих поэтов не знаешь? Классика русской поэзии.

Ой, то не вечер, то не вечер...
Ой, то не вечер, то не вечер.
Ой мне малым малом спалось.
Мне малым мало спалось,
Ой да во сне привиделось...
Мне во сне привиделось,
Будто конь мой вороной
Разыгрался, расплясался,
Ой да разрезвился подо мной.
Ой, то не вечер, то не вечер...
Ой, мне малым мало спалось,
Мне малым мало спалось,
Ой, да во сне привиделось.

нет..а кто писав?(ch)

Я же говорю -великие русские (ха-ха) классики: А.Кантемир, В.Тредиаковский...

Застольные песТни пошли?

для тебя..чтоб проголосовал, как надо..чтоб светлая была думка..

ЧЕРЕМШИНА
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори.
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Вже за обрій сонечко сідає,
З полонини їй вівчар співає:
— Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемошу п'ють холодну воду.
У садочку вівчаря стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.

Назарпко!!! Для Вас... Гимн Бандерложских европиоидов
Ми не брешем, не лукавим -
*Що подужаєм, берем!
*Ми сьогоднi свiтом правим,
*Все жерем,
*Жерем,
*Жерем!
*Тiльки ми од страху вiльнi,
*Ми - сини Європи!
*Ми - могутнi,
*Ми - всесильнi,
*Ми – пiтекантропи!
*Нам живеться ласо й любо,
*А на совiсть ми плюєм -
*Що потрапило на зуби,
*Те жуєм,
*Жуєм,
*Жуєм!
*Тiльки ми вiд глузду вiльнi,
*Ми - сини Європи!
*Ми - могутнi,
*Ми - всесильнi,
*Ми - пiтекантропи!
*Танцювали, гупотiли, раптом провалились,
*На їх мiсцi генерали як з землi вродились.
*Оточили мою душу й заревiли п'яно,
*Били в груди кулаками, мов у барабани.

Леся Українка
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Василь Симоненко Русь I
З глибин віків і гордо, й величаво
Встає легендами овіяне ім'я.
Минуле -- сон, але сліпа змія
Не отруїла доблесті і слави.
То ж не орда завзята і кривава
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених містах
Шуміли оргії і варварські забави.
То встала Русь в кольчузі і шоломі,
Щоб їй стихія покорилась дика,
І вів її у далі невідомі
Син Перуна Олег-владика...
І Візантія снила крізь туман --
Підводив голову народжений титан.
II
Підводив голову народжений титан,
І йшли назустріч вічності і смерті
Нездолані, гарячі і уперті
Дружини непокірливих слов'ян.
Русь не дрімала, стомлена і млява,
Забившися ведмедем у барліг,
Бо відчували грек і печеніг
Відлуння кроків князя Святослава. Коли була Європа в забутті
Та істина у вогнищах палала,
Антична мудрість гордо оживала
В твоїм, о Русь, допитливім житті.

Мойсей ФІШБЕЙН



* * *



Олесеві Скіпальському



Прозору тінь пер е дніч перетну,

Тремке свічадо, необоротн у,

Недоторк а нну лінію пташину,

Спогадуючи Місто на горі:

Двори, дахи, бруківку, димарі,

Осоння, зливу, літепло, шипшину,

Суницею мальовані роки:

Метелики торкалися руки,

Зело слова зволожені відкрило,

Джерела споглядали чужину,

І голос ... голос ... не наздожену ...

Далекий голос ... пісня про вітрило ...



20 травня 1999

Altenerding

Почему то никто не прокомментировал стихи Лучшего украинского поэта.

Может на Моисее Фишбейне, великом украинском поэте эта тема может быть закрыта. Вечная память украинской поэзии!

:-D никто ни бельмеса не понял в этой кадабре. вот и молчат. усе пляшут гхопака по волыну венгров гхайдуков с их венгерским суржиком -в общем полные лохи! а по-старому-прям, как в сказке "Голый король"..(ch) *энто я про русских в правительстве и власти украины Руси.(ch)

я тоже не пойму, почему смешивают венгров и гайдуков. *Ведь никтоже не смешивает арабов и евнухов. Я считаю, что венгры *- это народ, а гайдуки * - *это слуги.

Судять мене

Присвячується герою хорватської нації
генералові Анте Ґотовині

Книгу пише лицар з роду мого,
У темниці він на чужині.
Повість надіслав квітці серця свого
В місто, що на рідній стороні.

«Гей, люба моя, ясен мій *посвіт,
А роки все плинуть і минають дні,
Що далеко єси, мій коханий квіт,
Що за гріш продали браття ріднії.»

Судять мене,
За рідне, святе,
Що найбільш люблю,
За що проливав кровію свою.
Судять мя,
Вороги, люба моя.
Але не знають, що свята правда –
Глибока вода.
Гей, любі діти, *земля наша родить,
Памятайте, що я вам прорік.
Хто своє не любить,спадок не боронить -
Божий лик не бачитиме ввік.
Судять мене,
За рідне, святе,
Що найбільш люблю,
За що проливав кровію свою.
Судять мя,
Вороги, люба моя.
Але не знають, що свята правда -
Глибока вода.