Назарчик, это Бандера тебя там сподвиг на рифмы.. ? (ch)

за кого завтра голосуешь? (ch)
не переутомись..

Иринка! Ты что ж, своих поэтов не знаешь? Классика русской поэзии.

Ой, то не вечер, то не вечер...
Ой, то не вечер, то не вечер.
Ой мне малым малом спалось.
Мне малым мало спалось,
Ой да во сне привиделось...
Мне во сне привиделось,
Будто конь мой вороной
Разыгрался, расплясался,
Ой да разрезвился подо мной.
Ой, то не вечер, то не вечер...
Ой, мне малым мало спалось,
Мне малым мало спалось,
Ой, да во сне привиделось.

нет..а кто писав?(ch)

Я же говорю -великие русские (ха-ха) классики: А.Кантемир, В.Тредиаковский...

Застольные песТни пошли?

для тебя..чтоб проголосовал, как надо..чтоб светлая была думка..

ЧЕРЕМШИНА
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори.
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Вже за обрій сонечко сідає,
З полонини їй вівчар співає:
— Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемошу п'ють холодну воду.
У садочку вівчаря стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.

Назарпко!!! Для Вас... Гимн Бандерложских европиоидов
Ми не брешем, не лукавим -
*Що подужаєм, берем!
*Ми сьогоднi свiтом правим,
*Все жерем,
*Жерем,
*Жерем!
*Тiльки ми од страху вiльнi,
*Ми - сини Європи!
*Ми - могутнi,
*Ми - всесильнi,
*Ми – пiтекантропи!
*Нам живеться ласо й любо,
*А на совiсть ми плюєм -
*Що потрапило на зуби,
*Те жуєм,
*Жуєм,
*Жуєм!
*Тiльки ми вiд глузду вiльнi,
*Ми - сини Європи!
*Ми - могутнi,
*Ми - всесильнi,
*Ми - пiтекантропи!
*Танцювали, гупотiли, раптом провалились,
*На їх мiсцi генерали як з землi вродились.
*Оточили мою душу й заревiли п'яно,
*Били в груди кулаками, мов у барабани.

Леся Українка
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Василь Симоненко Русь I
З глибин віків і гордо, й величаво
Встає легендами овіяне ім'я.
Минуле -- сон, але сліпа змія
Не отруїла доблесті і слави.
То ж не орда завзята і кривава
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених містах
Шуміли оргії і варварські забави.
То встала Русь в кольчузі і шоломі,
Щоб їй стихія покорилась дика,
І вів її у далі невідомі
Син Перуна Олег-владика...
І Візантія снила крізь туман --
Підводив голову народжений титан.
II
Підводив голову народжений титан,
І йшли назустріч вічності і смерті
Нездолані, гарячі і уперті
Дружини непокірливих слов'ян.
Русь не дрімала, стомлена і млява,
Забившися ведмедем у барліг,
Бо відчували грек і печеніг
Відлуння кроків князя Святослава. Коли була Європа в забутті
Та істина у вогнищах палала,
Антична мудрість гордо оживала
В твоїм, о Русь, допитливім житті.

Мойсей ФІШБЕЙН



* * *



Олесеві Скіпальському



Прозору тінь пер е дніч перетну,

Тремке свічадо, необоротн у,

Недоторк а нну лінію пташину,

Спогадуючи Місто на горі:

Двори, дахи, бруківку, димарі,

Осоння, зливу, літепло, шипшину,

Суницею мальовані роки:

Метелики торкалися руки,

Зело слова зволожені відкрило,

Джерела споглядали чужину,

І голос ... голос ... не наздожену ...

Далекий голос ... пісня про вітрило ...



20 травня 1999

Altenerding

Почему то никто не прокомментировал стихи Лучшего украинского поэта.

Может на Моисее Фишбейне, великом украинском поэте эта тема может быть закрыта. Вечная память украинской поэзии!

:-D никто ни бельмеса не понял в этой кадабре. вот и молчат. усе пляшут гхопака по волыну венгров гхайдуков с их венгерским суржиком -в общем полные лохи! а по-старому-прям, как в сказке "Голый король"..(ch) *энто я про русских в правительстве и власти украины Руси.(ch)

я тоже не пойму, почему смешивают венгров и гайдуков. *Ведь никтоже не смешивает арабов и евнухов. Я считаю, что венгры *- это народ, а гайдуки * - *это слуги.

Судять мене

Присвячується герою хорватської нації
генералові Анте Ґотовині

Книгу пише лицар з роду мого,
У темниці він на чужині.
Повість надіслав квітці серця свого
В місто, що на рідній стороні.

«Гей, люба моя, ясен мій *посвіт,
А роки все плинуть і минають дні,
Що далеко єси, мій коханий квіт,
Що за гріш продали браття ріднії.»

Судять мене,
За рідне, святе,
Що найбільш люблю,
За що проливав кровію свою.
Судять мя,
Вороги, люба моя.
Але не знають, що свята правда –
Глибока вода.
Гей, любі діти, *земля наша родить,
Памятайте, що я вам прорік.
Хто своє не любить,спадок не боронить -
Божий лик не бачитиме ввік.
Судять мене,
За рідне, святе,
Що найбільш люблю,
За що проливав кровію свою.
Судять мя,
Вороги, люба моя.
Але не знають, що свята правда -
Глибока вода.